Виховна година "я громадянин своєї країни"

виховна година у 6 класі: "я громадянин України"

Батьківщино, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна, 

Ти навік у нас одна.

Ти, як мати найрідніша,

Ти з дитинства наймuліша,

Ти і взимку найтепліша –

Наша отча сторона.

 Хто я, що я? - Хочеш знати?
Українка моя мати,

 Батько мій вкраїнець зродуІ

 козацького він роду.

І хоч я малий ще нині,

Але вірний син Вкраїни, 

І віддам свої всі сили Україні моїй милій.

В народі кажуть : " Людина без Батьківщини, що пташка без домівки."

Я маленька українка

Маю коси по колінка

Я таку натуру маю

Я не плачу, я співаю.

Пісня : Я - українець

Батьківщина - це земля не лише наших батьків, а й дідів й прадідів.

Батьківщина - це край, де здавна звучить наша рідна мова  і материнська пісня.

Наша Батьківщина зветься Україною.

Україна - це безкраї лани пшениці, квітучі поля льону, вишневі сади.

Це гори Карпати і шахти Донбасу.

Це широкий Дніпро - Славутич, який несе свої води в Чорне море.

 Україна - це і той край, де ми живемо і зростаємо.

Україна славиться хлібом, пшеницею.

 В Україні є моря Чорне і Азовське, багато річок на яких ми відпочиваємо.

 Україна - мирна країна, її народи хочуть жити в мирі і злагоді.

 Я дитина українська Вкраїнського роду
Українці то є назва славного народу. 

 Україна - то край славний, 

 Аж по Чорне море.

Україна, то лан пишний

І степи і гори

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —

Оці степи, це небо, ці ліси.

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе, як є — дорога, явори,

Всі. Усе — моє, все зветься — Україна

Святою для кожної людини є земля і вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, а потім народну пісню, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

Над блакиттю весни, над широким задивленим світом

Промовляєм твоє, Батьківщино, завітне ім'я,

Бо твоя доброта у дорозі нам сонячно світить,

Наші дні зігріва правда горда і щира твоя.

Пісня: Виростеш ти сину

Кожна держава має свою символіку, пов’язану з її історією. Має їх і Україна.

 Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офі­ційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в ла­конічній формі виражають одну або декілька Ідей політичного чи іс­торичного характеру та символізують суверенітет держави.

Найбільшим святом для українського народу став день 28 червня 1996 року - день прийняття Основного Закону - Конституції України.

У статті 20 цього документа записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України».

Українська національна символіка веде свій початок з Київської Русі. Українська етнічна символіка  є своєрідним відображенням самобутності національної культури на всьому терені історичного розвитку, за всіх суспільних формацій. Її праобрази були тотемні знаки.

         Герб – це знак, своєрідний ключ до історії сім’ї  міста, національного утворення держави. Це пам’ятка духовної культури. В гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

         Ранньофеодальна держава Київська Русь користувалась особистою символікою князів – знакам Рюриковичів, якому російський історик М.М.Карамзін дав назву „тризуб”. Багато фахівців – істориків, археологів, нумізматів висловлювали свій погляд на тризуб. Одні вважали його зображенням церковного світильника, корогви, церковного порлату, якоря; інші – голуба чи особливого символу влади – держави; тасама, дволезої сокири; ще інші дотримувалися думки, що це – зображення верхівки скіпетра. Безперечним залишається одне: тризуб – родовий знак князів з династії Рюриковичів. Він був державним знаком Київської Русі за часів Володимира Святого.

Є й інші пояснення символічного зображення тризуба.

         Серед київських богів Перуна, Хорса та інших знаходимо і Трояна, або Триглава. Український письменник, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук висловлював припущення, що князівський знак-тризуб є символом міста Києва, яке виникло на трьох пагорбах – Старокиївському, Щекавиці, Хоревиці.

         Серед усіх гербів найуживанішим в історії України був тризуб. Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії – Українські січові стрільці – під час першої світової війни.

Як державний герб Української Народної Республіки золотий тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року малою радою у Коростені.

         Символіку із зображенням тризуба у 20-40 рр. ХХ ст.. використовували різні політичні угруповання Західної України; тризуб із середнім зубом у формі хреста – релігійні  угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом Карпатської України, що проголосив самостійність цього регіону.

19 лютого 1992р. після гострих дискусій Верховна Рада України затвердила малий герб України— тризуб.

                  Число „три” завжди вважалося казковим, чарівним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, три бажання, які виконують чарівники, три дороги, що лягають перед казковими героями. Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько-Мати-Дитя. Вони символізують собою Силу-Мудрість-Любов.

Прапор – це символ державності та національної незалежності.

         У проекті Конституції УНР 1920 року записано: „Державними барвами Української держави є барва синя і жовта... Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синьо-жовтим.

         Вибір кольорів зумовлюється такими міркуваннями:    Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі, це колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу.

         Блакитний, синій  колір – це колір ясного, чистого, мирного неба. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще – це колір миру.

В атмосфері національного піднесення, викликаного Актом проголошення незалежності, 4 вересня 1991 р. було ухвалено істори­чне рішення про підняття над будинком Верховної Ради України на­ціонального синьо-жовтого прапора. Подібні рішення ухвалювалися багатьма місцевими радами.

 А 28 січня 1992 р. синьо-жовтий прапор було визнано Державним прапором України

Гімн – це урочистий музичний твір на вірші програмного характеру. Це символ державної єдності, який виражає ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програмні цілі на майбутнє. 

         З гімну починають урочисті збори, свята, надзвичайні масові події, гімном їх і закінчують. Дітям слід пояснити, що це хвалебна пісня своїй Батьківщині в якій народ висловлює побажання бути вільним, щасливим, жити в достатку.

16 січня 1992р., державним гімном України було затверджено написану в 1863р. українським компози­тором М. Вербицьким пісню «Ще не вмерла Україна» на слова П. Чубинського. Незалежна держава відмовилася від імперських державних символів і прийняла свої, що відбивали її національні та історичні традиції.

Велична й трагічна історія пісні-гімну «Ще не вмерла Україна». Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала свого національного гімну» його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій..

Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніколи не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, у творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся та багатьох інших. Високими ідеалами соціального і національного визволення народу, його духовного відродження пройнята діяльність діячів «Руської трійці», зокрема Маркіяна Шашкевича, членів Кирило-Мефодіївського братства, молодшого покоління борців за волю України - Миколи Махновського, Івана Липа, Ольги Басараб, Олени Теліги та інших.

Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Жодному іншому творові не судилася така велична і трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. А трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, знищували - але не знищили.

Функцію національного гімну пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала протягом усього часу існування Української держави. Однак державне затвердження отримала лише згодом - 15 березня 1939 року - як офіційний гімн Карпатської України, що виникла 1939 року. Цим актом було підкреслено зв'язок традицій державності України. Але, на жаль, Карпатська Україна проіснувала недовго. Разом з її упадком гімн «Ще не вмерла Україна» був заборонений шовіністичним угорським урядом, так само, як більше сімдесяти років був заборонений на Радянській Україні. З 1 січня 1950 року тут офіційним гімном був затверджений казенно-фальшивий текст «Живи, Україно».

Та настав час відродження, воскресіння. Воскресла Україна, відроджуються національні традиції, її символіка, патріотичні і духовні гімни, а серед них і «Ще не вмерла Україна». Тисячі і тисячі вірних синів народу з цією піснею на устах боролись за волю України, страдали у царських і сталінсько-беріївських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах. Студенти-герої Крутів, котрі уціліли, потрапили в полон, і їх майже всіх жорстоко замучили банди Муравйова. Коли побитих, замордованих другого дня вели на розстріл, гімназист Пінський, родом із Західної України, заспівав «Ще не вмерла Україна», його підтримали й інші полонені, та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси.

А сьогодні це символ, який затверджений Конституцією України.

Звучить Гімн України.